Принципи сімейного права: § 3. Основні засади (принципи) сімейного права – Тема 1. Поняття, предмет, метод та принципи Сімейного права

6 Принципи та функції сімейного права

Принципи сімейного права – це закріплені чинним сімейним законодавством основні засади, керівні положення, ідеї, відпо­відно до яких нормами сімейного права регулюються особисті та майнові відносини.

Принципи сімейного права визначаються цілями правового регулювання сімейних відносин в Україні (ст. 1 СК України):

  • зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу кон­кретних осіб;

  • утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім 'ї;

  • побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на по­чуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

  • забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можли­вістю духовного та фізичного розвитку.

Принципи сімейного права:

  • Добровільності шлюбного союзу чоловіка та жінки (ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України). Вступ до шлюбу та вибір подружжя залежить виключно від волі громадян, при цьо­му не потрібні наявність згоди або дозволу з боку інших осіб. Добровільність передбачає вільне волевиявлення чоловіка та жінки, яке майбутні подружжя виражають двічі: при поданні за­яви до ДОРАЦСу та під час реєстрації шлюбу. Для підтверджен­ня дійсності волевиявлення реєстрація шлюбу відбувається у присутності двох сторін, які вступають до шлюбу (ст. 34 СК Ук­раїни). Порушення волевиявлення під час вступу до шлюбу є підставою для визнання його недійсним.

  • Рівності подружжя в сім'ї. Положення цього принципу по­ходять від конституційних положень про рівність прав та свобод чоловіка та жінки, про свободу вибору місця перебування та проживання, роду занять та обов'язків батьків стосовно своїх не­повнолітніх дітей - статті 21, 24, 51 Конституції України, ст. 7 СК України. Даний принцип ґрунтується на особистому, довір­чому характері сімейних відносин.

  • Визнання шлюбу, укладеного тільки у ДОРАЦСу. Правове регулювання шлюбних відносин в Україні здійснюється держа­вою, її заінтересованість у цьому визначається тим, що шлюб є основою сім'ї. Відповідно до чинного законодавства визнається тільки шлюб, який укладений в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу (вінчання) та фактичні шлюбні відносини не мають правового

8

значення та не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя (п. З ст. 21 СК України).

  • Вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною зго­ дою - заснований на диспозитивному способі регулювання сі­ мейних відносин та виражається у наданні членам сім'ї можли­ вості вибору моделі побудови внутрішньосімейних відносин. Конкретизація цього принципу міститься у нормах СК України (статті 54, 141, 142, 157, 160 СК України), відповідно до яких, питання материнства, батьківства, виховання, освіти дітей та ін­ ші питання життя сім'ї вирішуються подружжям спільно на під­ ставі принципу рівності подружжя. Ніхто з них не має переваг і не має права нав'язувати свою волю.

  • Пріоритет сімейного виховання дітей, турбота про їх влаш­тування та розвиток, забезпечення пріоритетним захистом їх прав та інтересів. Цей принцип деталізується у нормах СК Ук­раїни, що регулюють правовий стан дитини у сім'ї. Норми цього інституту є новими для сімейного законодавства України. В них визначається, що діти є самостійними носіями сімейних прав. Наприклад, держава передбачає гарантії охорони прав та захис­ту цих прав; визначається коло осіб, які зобов'язуються захища­ти права та інтереси дітей, підстави та способи захисту (ст. 152, п. 2 ст. 167, статті 171, 174 СК України та ін.

  • Забезпечення пріоритетним захистом прав та інтересів не­працездатних членів сім'ї (ст. 51 Конституції України). В СК України містяться норми, що спрямовані на забезпечення реалі­зації даного принципу: ст. 75 СК України «Право одного з по­дружжя на утримання», ст. 76 СК України «Право на утримання після розірвання шлюбу», ст. 180 СК України «Обов'язок бать­ків утримувати дитину», ст. 199 СК України «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчан­ня», ст. 202 СК України «Підстави виникнення обов'язку повно­літніх дочки, сина утримувати батьків» та ін. Тобто держава та суспільство беруть під свій контроль інтереси членів сім'ї, які са­мі не можуть забезпечити задоволення існуючих потреб (ст. 5 СК України).

  • Одношлюбність (моногамія). Неможливо юридично уклас­ ти шлюб між особами, одна з яких вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ст. 25 СК України). Реєстрація з осо-

9

бою, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, можлива лише за наявності документів про припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, про смерть одного з подруж­жя, рішення суду про визнання шлюбу недійсним).

  • Свобода припинення шлюбу під контролем держави. Цей принцип безпосередньо пов'язаний з принципом добровільнос­ті шлюбного союзу. Тобто, якщо не існувало свободи розірван­ня шлюбу, то не існувало б свободи шлюбу. Розірвання можли­ве як за взаємною згодою подружжя (п. 1 ст. 105 СК України), так і за відсутністю згоди одного з них (п. З ст. 105, ст. 107 СК України) або з інших підстав, передбачених чинним законо­давством.

  • Рівність громадян незалежно від статі, раси, національнос­ті, походження, майнового стану, посади, місця проживання, ре­лігійних та інших переконань, переконань, приналежності до гро­мадських об'єднань, а також інших обставин. Сімейний кодекс не припускає ніяких форм обмежень прав громадян при вступі до шлюбу та у сімейних відносинах за ознаками соціальної, расо­вої, національної, мовної або релігійної приналежності (ст. 7 СК України), що узгоджується з найважливішим конституційним принципом (статті 21, 24 Конституції України).

Поняття сімейного права. Метод сімейного права. Принципи сімейного права.

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Поняття сімейного права. Метод сімейного права. Принципи сімейного права.

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють сімейні відносини. Тобто Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між подружжям, іншими членами сім'ї, тощо. Крім того, сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки, піклування, патронату та інше.

Відповідно до Сімейного кодексу України, учасниками сімейних відносин є: подружжя, батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, мати та батько дитини, дід, баба, онуки та правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, дитина над якою встановлено опіку або піклування, особа, яка уклала договір про патронат, та дитина передана у сім'ю патронатного виховання. Проте сімейне право не регулює відносин між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.

Метод сімейного права – спосіб регулювання сімейних правовідносин. Методу сімейного права притаманні такі ознаки:

1) Юридична рівність учасників сімейних відносин.

2) Самостійний майновий статус учасників та спільність їх інтересів.

3) Диспозитивний характер сімейно – правових норм (імперативні: порядок усиновлення, патронатні сім`ї).

4) Специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері (беруть участь спеціально уповноважені органи = Органи опіки і піклування, прокурор, захист зі сторони нотаріальних органів

Вчені називають метод сімейного права ситуаційний, адже суд повинен вивчати всі обставини в сім`ї, але в будь – якому випадку суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини. Виділяють всезагальний диспозитивний.

Але слід критично підходити до поняття методу Сімейного права, адже є сумніви щодо самостійності сімейного права.

Принципи сімейного права:

1) Одношлюбність (моногамність) – громадяни одночасно можуть перебувати лише в одному шлюбі – ст.25 СК України.

2) Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу – ст. 51 КУ, ст. 24 СК України за власним бажанням, без жодного примусу.

3) Принцип свободи розірвання шлюбу – ст. 105 СК України.

4) Принцип рівності чоловіка та жінки в особистих та майнових правах- ст.6 СК України.

5) Моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім`ї: аліментні зобов’язання батьків та дітей, подружжя.

Ст. 7 СК – загальні засади регулювання сімейних відносин: ч.ч. 4 – 10 ст.7 СК України.

 

 

Підходи до визначення сімейного права на різних історичних проміжках (У Російській Імперії, у СРСР, у незалежній Україні).

 

Норми сімейного законодавства іноземних держав у системі сімейного законодавства України.

Сімейне законодавство іноземних держав може застосовуватися в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені в ст. 7 СК. Тобто сімейне законодавство іноземних держав регулює сімейні відносини на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, з урахуванням рівних прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя, з забезпеченням можливості здійснення прав дитини тощо. Це законодавство не повинно містити привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань.

Вважається, що ст. 291 СК допускає застосування іноземного сімейного законодавства при укладенні договорів, які стосуються сімейних відносин, а також при вирішенні судом сімейних спорів.

 

 

Поняття сім’ї (у філософському, соціологічному та юридичному розумінні).

Соціологічний – засноване на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальності та взаємодопомогою.

Сім’я – це історично певна організована соціальна спільність, заснована на шлюбі і спорідненні (або лише на шлюбі, або лише на спорідненні), усиновленні і прийнятті дітей на виховання, характерними рисами якої є сумісне життя членів сім’ї, взаємна моральна і матеріальна підтримка членами сім’ї один одного і сумісне виховання членами сім’ї один одного, в першу чергу підростаючого покоління.

Від поняття сім’ї в соціологічному сенсі слід відрізняти поняття сім’ї в юридичному сенсі:

Юридичний – ст. 3 СК України – ч.1 це первинний та основний осередок суспільства,

Ч.2 ст.3 - визначає ознаки сім`ї:

1. спільність проживання (спільно в межах певної житлової території, спільність перебування, визначення порядку проживання, користування речами; абз.2 підкреслює важливість цієї ознаки, встановивши винятки із цього правила),

2. ведення спільного господарства/ пов`язаність спільним побутом (спільність бюджету, коштів, спільність побутових предметів, спільна участь у придбанні певних побутових речей),

3. взаємні права та обов’язки (моральна та матеріальна підтримка),

Тобто, для сім’ї в юридичному сенсі характерні ті самі ознаки, як і для сім’ї в соціологічному сенсі, а саме: сумісне життя, взаємна матеріальна і моральна підтримка, сумісне виховання один одного; проте для сім’ї в юридичному сенсі характерно і те, що члени сім’ї зв’язані сімейними правами та обов’язками.

 

 

Доктринальні та законодавчо закріплені поняття шлюбу.

У ч.1 ст.21 СК України зазначено, що шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦСу. Але це визначення не є вичерпним, оскільки в ньому не згадується, що шлюб заснований на добровільній згоді жінки та чоловіка; а також, що укладення шлюбу є фактом, що встановлює право, він породжує права і обов’язки подружжя.

Шлюб – це вільний, добровільний союз рівноправних жінки та чоловіка, спрямований на створення сім’ї, укладений з дотриманням умов і форми, встановлених законом, і який породжує взаємні права і обов’язки подружжя. Деякі автори дають і таке визначення, що шлюб – це довічний союз жінки та чоловіка, створений з метою народження та виховання дітей.

Але з цим визначенням не можна погодитись, оскільки в ч.3 ст.56 СК України закріплено право подружжя на розлучення. Можуть також одружуватись особи, які з тих чи інших причин не можуть мати дітей, це не є перешкодою вступу у шлюб. Головне, що особи, які беруть шлюб, бажають створити сім’ю.

Також слід зазначити, що в літературі зустрічається і таке поняття, як «цивільний шлюб», яке розуміють як шлюб, не зареєстрований в органах РАЦС, тобто фактичний шлюб. Проте таке використання даного терміну є неправильним, оскільки законодавство України, починаючи з декрету СНК УССР від 20.02.1919 р. «Про цивільний шлюб і про введення книг запису актів цивільного стану», встановлює, що цивільним шлюбом визнається шлюб, укладений в органах загсу, і який відрізняється від церковного шлюбу, що є приватною справою осіб, які вступають у шлюб.

 

Порядок встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідно до ППВСУ №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», а зокрема п.11 – Встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК (перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя;) може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

 

Визнання походження дитини. Визнання походження дитини у випадку застосування методу штучного запліднення, при імплементації ембріона «сурогатній матері».

Стаття 122

1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від
подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після
припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від
подружжя.

3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Стаття 123.

1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті
застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини,
зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір, тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Згідно р п. 1.4 Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 24 від 04.02.97 р. «Про затвердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення» вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років1. Відповідно ця жінка одержує певне утримання у вигляді грошей, ліків, посиленого харчування тощо. Але їй не передається право вирішувати долю імплантованого їй ембріона - ці питання має вирішувати подружжя, оскільки «сама по собі згода дружини та чоловіка на імплантацію ембріона з використанням їхнього генетичного матеріалу у організм іншої жінки має розглядатися як дія, спрямована на виконання їхньої репродуктивної функції, тобто як здійснення однієї з правомочностей, яка складає зміст суб'єктивного права на материнство (батьківство)»2.

Конститутивною ознакою сурогатного материнства, як відзначає М.В. Антокольська, є укладення до моменту зачаття дитини договору про виношування дитини сурогатною матір'ю з метою подальшого встановлення батьківських правовідносин між цією дитиною та особами, які уклали даний договір з сурогатною матір'ю3.

Спеціальних вимог до договору про сурогатне материнство чинне законодавство України не встановлює. Умовами такого договору можуть бути: умови щодо компенсації витрат на медичне обслуговування сурогатної матері; заклад, у якому буде здійснюватися запліднення та прийматимуться пологи; наслідки народження дитини з фізичними чи психічними недоліками; наслідки відмови сурогатної матері надати згоду на запис подружжя батьками дитини; умови та строки оплати послуг сурогатної матері; підстави для зміни та розірвання договору тощо.

3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною
після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її
чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних
репродуктивних технологій.

Стаття 124

1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня
припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після
реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається,
що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на
підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за
рішенням суду.

Стаття 125.

1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між
собою, походження дитини від матері визначається на підставі
документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

3) за рішенням суду.

Стаття 126.

1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки
та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може
бути подана як до, так і після народження дитини до органу
державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана
неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану
повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про
запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків,
опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної
реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки
та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана
особисто, вона може бути подана через представника або надіслана
поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження
представника мають бути нотаріально засвідчені.

Стаття 128.

1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено
статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути
визнане за рішенням суду.

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості,
що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 128 СК підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та ін.). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме відповідач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).Але висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений
матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та
виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою,
яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо
запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено
відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Стаття 129.

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою,
яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з
іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він
записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна
давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Поняття сімейного права. Метод сімейного права. Принципи сімейного права.

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють сімейні відносини. Тобто Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між подружжям, іншими членами сім'ї, тощо. Крім того, сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки, піклування, патронату та інше.

Відповідно до Сімейного кодексу України, учасниками сімейних відносин є: подружжя, батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, мати та батько дитини, дід, баба, онуки та правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, дитина над якою встановлено опіку або піклування, особа, яка уклала договір про патронат, та дитина передана у сім'ю патронатного виховання. Проте сімейне право не регулює відносин між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.

Метод сімейного права – спосіб регулювання сімейних правовідносин. Методу сімейного права притаманні такі ознаки:

1) Юридична рівність учасників сімейних відносин.

2) Самостійний майновий статус учасників та спільність їх інтересів.

3) Диспозитивний характер сімейно – правових норм (імперативні: порядок усиновлення, патронатні сім`ї).

4) Специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері (беруть участь спеціально уповноважені органи = Органи опіки і піклування, прокурор, захист зі сторони нотаріальних органів

Вчені називають метод сімейного права ситуаційний, адже суд повинен вивчати всі обставини в сім`ї, але в будь – якому випадку суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини. Виділяють всезагальний диспозитивний.

Але слід критично підходити до поняття методу Сімейного права, адже є сумніви щодо самостійності сімейного права.

Принципи сімейного права:

1) Одношлюбність (моногамність) – громадяни одночасно можуть перебувати лише в одному шлюбі – ст.25 СК України.

2) Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу – ст. 51 КУ, ст. 24 СК України за власним бажанням, без жодного примусу.

3) Принцип свободи розірвання шлюбу – ст. 105 СК України.

4) Принцип рівності чоловіка та жінки в особистих та майнових правах- ст.6 СК України.

5) Моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім`ї: аліментні зобов’язання батьків та дітей, подружжя.

Ст. 7 СК – загальні засади регулювання сімейних відносин: ч.ч. 4 – 10 ст.7 СК України.

 

 




Сімейне право — Вікіпедія

Сімейне право — це система правових норм, спрямованих на врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між: подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами, піклувальниками та підопічними, патронатними вихователями та їх вихованцями та інших сімейних відносин між членами сім'ї та родичами.

Кодифікація сімейних відносин знайома з давніх часів. Вже Кодекс Хаммурапі має чимало законів, присвячених шлюбу і сім'ї. В часи Хаммурапі між чоловіком і жінкою не існувало правової рівності, але Хаммурапі надав жінкам чимало прав. Так жінці дозволялося вершити такі операції, як купівля-продаж, бартер. Їм також дозволялося робити кредити.

Шлюб вважався дійсним, тільки якщо був укладений шлюбний договір. Якщо чоловік доводив подружню зраду дружини, її разом з суперником прирікали на смерть — зв'язаних разом кидали у воду. Зраджений чоловік мав також право подарувати життя своїй дружині, помилувавши її. Смертна кара також чекала на чоловіка, якщо він зґвалтував наречену в будинку її батька.

В Римському праві вже існувала ціла система цих законів, котра була частиною цивільного права Як наприклад, lex Iulia de adulteriis, виданий в 18 до н. е. імператором Августом.

Історія сімейного права в Україні[ред. | ред. код]

Згідно із прийнятими у княжі часи Візантії законами, договірний елемент шлюбного акту переважав над розумінням шлюбу як церковного таїнства. «Руська Правда» містить низку постанов про інститут опіки, але сімейне право окремо не обговорює.

Сімейне право розроблене значно ширше у Литовському Статуті. Принцип одношлюбності закріпився, шлюб став одночасно і договором і таїнством. Вільне волевиявлення сторін стало умовою дійсності шлюбу. Встановлено мінімальний вік подружжя. Духовний суд вирішував справи розлучення.

Гетьманщина не впровадила змін у системі сімейного права Литовського Статуту. Зате поширення на українській землі «Своду законов» підпорядкувало родинні справи повністю церковному судівництву з помітною нерівноправністю жінок. На українських землях під Австрією був чинний австрійський цивільний кодекс 1811 року з системою конфесійного сімейного права й тим самим неможливістю розлучень між католицькими подружжями.

У роки національної державності України (1917—1920 роки), діяло давнє сімейне законодавство. Одночасно зі встановленням радянської влади в Україні скасовано царське сімейне право та 20 лютого 1919 року Раднаркомом УССР видано декрети: «Про громадянський шлюб і про ведення книг записів акту громадянського стану», «Про розлуку» та «Про організацію відділів ЗАГС». Ці декрети, які також впроваджені у 1926 році в новий «Кодекс законів про родину, опіку, шлюб і про акти громадянського стану УРСР», були гострою реакцією проти царського законодавства й означали повне зрівняння прав чоловіка й жінки, виключення впливу церкви на родину, відсутність різниці між шлюбністю й нешлюбністю дітей, дуже легку розривність подружжя. На відміну від російського кодексу сімейного права, український прийняв лише реєстрацію подружжя в органах безспірним. до спростування судом, доказом наявності одруження. Єдиною правною формою стала згідна заява обох сторін і реєстрація цієї заяви в РАГСі. Згідно з вимогами кодексу 1926 року, мінімальний шлюбний вік встановлений для чоловіка це 18 років і для жінки 16 років. Особи, які на даний момент одружені, визнані психічно хворими, споріднені по прямій лінії, або повнорідні чи неповнорідні брати і сестри, одружитися не могли. У 1947—1953 роках шлюби між громадянами СССР і чужинцями були заборонені.

Необмежена свобода шлюбних розлучень позасудовим порядком, навіть на бажання лише однієї сторони, тривала до 1936. Тоді введено виклик обох сторін до органів РАГС, прогресивну оплату від розлучень і відмітку в паспорті. Обов'язок аліментації непрацездатного, розлученого дружини (жінки або чоловіка) був тимчасово обмежений до одного року. Для зміцнення родин і збільшення приросту населення, знищеного другою світовою війною, декрет від 8 липня 1944 року значно обмежив свободу розлучень. Були встановлені високі суд. оплати й оголошення в пресі про намір розлучитися. Нижчий суд намагався примирити сторони, а вищий — розглядав причини підстав для розлучення і приймав рішення. Союзний декрет 1965 послабив ці умови, скасувавши вимогу оголошення в пресі, як також обов'язковий перегляд справи розлучення вищим судом.

До 1944 батько дитини, народженої, в шлюбі й поза шлюбом, був зобов'язаний утримувати дитину. Допускалися позови встановлення батьківства. Декрет, який був прийнятий 8 липня 1944 року заборонив такі позови й наклав на державу обов'язок утримувати дітей, народжених поза шлюбом.

З 1 жовтня 1968 року  діють «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і родину», а з 1 лютого 1970 року увійшов у силу виданий на їх основі «Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР». Завданням кодексу є «подальше зміцнення радянської сім'ї, яка ґрунтується на принципах комуністичної моралі». Права і обов'язки подружжя надає лише шлюб, укладений у державних органах ЗАГС. Для укладення шлюбу потрібна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. Кожний з подружжя користується в родині рівними правами і має рівні обов'язки. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною власністю.

Новий кодекс допускає розлучення в органах РАГС при взаємній згоді, коли нема неповнолітніх дітей. У інших випадках суд розлучає подружжя у разі встановлення, що подальше спільне життя і збереження родини стало неможливим. Чоловік не має права без згоди дружини розпочинати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і впродовж року по народженні дитини. Щоб уникнути необдуманих одружень, укладання шлюбу відбувається через місяць після подачі бажаючими одружитися заяви в РАГС. Цей строк в окремих випадках може бути скорочений. Розлучена дружина має право на аліменти тільки у випадку непрацездатності (з деякими винятками). Походження дитини від батьків, які не є подружжям, встановлюється заявою батьків дитини в органи РАГСу. Допускається встановлення через суд батьківства дитини, народженої від батьків, які не є подружжям. Є можливе позбавлення батьківських прав судовим порядком. Батьки зобов'язані утримувати неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх. Існує також обов'язок дітей утримувати непрацездатних батьків. Щоб відтяжити державу, існують аліментні обов'язки інших членів родини та родичів.

Усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей та в їх інтересах. Для виховання неповнолітніх дітей, які через смерть батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з ін. причин лишилися без їхнього піклування, а також для захисту особистих, і майнових прав та інтересів цих дітей встановлюється опіка і піклування. Опіка і піклування визначаються не судом, а виконавчим комітетом районної (міської), сільської, або селищної ради депутатів трудящих.

Одруження радянських громадян з чужинцями не веде до зміни громадянства. Коли шлюби між радянських громадянами й шлюби радянських громадян з чужинцями укладені поза межами СРСР з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця укладення, вони визнаються дійсними в Українській РСР, якщо до визнання нема перешкод, передбачених в українському родинному кодексі (взаємна згода, шлюбний вік, одношлюбність, дозволений ступінь споріднення, стан здоров'я).

Законодавство України[ред. | ред. код]

Згідно з частиною 3 ст. 51 Конституції України та частиною 1 ст. 5 Сімейного Кодексу України держава охороняє сім'ю, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї[1]. Серед основних принципів державної сімейної полiтики виділяють наступні: суверенiтет i автономія сім'ї, вільні можливості у прийнятті рішень щодо свого розвитку; виокремлюваний підхід до надання державою гарантiй соціального захисту сім'ї; паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя; соціальне партнерство сім'ї та держави; пріоритетність інтересів кожної дитини незалежно від того, в якiй сім'ї вона виховується та наступність поколінь[2].

Сімейне право (стр. 1 из 8)

Поняття і предмет правового регулювання

Шлюбно-сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють ся державою.

Головне питання, яке постає при вивченні предмета сімейного права: чи є сімейне право самостійною галуззю права, чи входить до цивільного права?

Із загальної теорії права відомо, що питання предмета визначається характером відносин, які ним регулюються: якщо вони специфічні, самостійні - то такі відносини становлять самостійну галузь права.

Питання про предмет сімейного права є дискусійним, ще не вирішеним остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права, як, наприклад, спадкове право, житлове право тощо. Чим обґрунтовується ця думка?

По-перше, обидві галузі регулюють одні й ті ж подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на грунті шлюбу і рідства (спір між подружжям з приводу майна, аліментні правовідносини) та особисті відносини.

По-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і таким чином сімейне право є складовою частиною цивільного права.

Інші юристи (їх більшість) вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що хоч об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини - вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей:

1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя.

2. В першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є рідство, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини.

3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини).

4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був першим прийнятий в нашій країні.

5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі).

6. Сімейно-шлюбні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами. Це характерно тільки для сімейного права.

Усе це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на грунті шлюбу, рідства та усиновлення.

Предмет права - це зміст, головна суть певної його специфічної галузі, що вирізняється з-поміж інших галузей права.

11.Принципи сімейного права

Принципи сімейного права — це основні засади, керівні Ідеї, відповідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Це закріплюється в ст.17 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначає ст.51 Конституції України і ст.15 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється за власним бажанням осіб. Разом з тим суть цього принципу і в тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка буде порушено.

Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права — із свободою розірвання шлюбу. Але свобода розірвання шлюбу знаходиться під контролем держави (ст.38 КпШС).

Оголосивши першим декретом свободу розірвання шлюбу, держава перш за все мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти з-під жорстокої влади чоловіка.

Проте зловживання правом на розлучення не було б сумісне з інтересами держави по зміцненню сім'ї, покращанню справи виховання дітей. Тому розірвання шлюбу поставлено під контроль держави і хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному, через органи РАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але попереджується самовільність, в галузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.

Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст.ст.21, 24, 51 Конституції України та ст.З КпШС України.

Ще одним з найважливіших принципів є принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове освітлення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

12.Система сімейного права України

Сімейне право регулює визначене певне коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.

Створюючи єдину і чітку систему, сімейне право входить в якості складової, або самостійної галузі, в загальну систему всього права.

Сімейне право містить в собі ряд інститутів, які органічно пов'язані між собою загальними принципами.

Система сімейного законодавства виражена головним чином в системі сімейного Кодексу і відображає об'єктивно існуючу систему сімейного права.

Наукове пізнання системи права включає в себе пізнання закономірностей, формування і взаємозв'язок окремих його структурних частин. Система сімейного права складається з 2-х частин: загальної і особливої.

Загальна частина містить загальні норми, які розповсюджуються на всі сімейно-правові відносини.

До них відносяться: норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин та ін. Особлива частина являє собою сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин.

Система сімейного права є специфічною, тому що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них відносяться: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів громадянського етану.

Отже, система сучасного сімейного права — це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, які розміщені у певній послідовності.

13.Поняття і види сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя;

батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

Принципи сімейного права. : СІМЕЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ – Автор невідомий : Книги по праву, правоведение

Принципи сімейного права — це основні засади, керівні Ідеї, відповідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Це закріплюється в ст.17 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначає ст.51 Конституції України і ст.15 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється за власним бажанням осіб. Разом з тим суть цього принципу і в тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка буде порушено.

Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права — із свободою розірвання шлюбу. Але свобода розірвання шлюбу знаходиться під контролем держави (ст.38 КпШС).

Оголосивши першим декретом свободу розірвання шлюбу, держава перш за все мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти з-під жорстокої влади чоловіка.

Проте зловживання правом на розлучення не було б сумісне з інтересами держави по зміцненню сім'ї, покращанню справи виховання дітей. Тому розірвання шлюбу поставлено під контроль держави і хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному, через органи РАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але попереджується самовільність, в галузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.

Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст.ст.21, 24, 51 Конституції України та ст.З КпШС України.

Ще одним з найважливіших принципів є принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове освітлення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

 

1. Поняття сімейного права, його принципи та джерела. Сімейне законодавство України

Серед різноманітних суспільних відносин, урегульованих правом, виокремлюють сферу досить складних людських стосунків, які засновані на родинних зв’язках або спрямовані на їх створення та водночас можуть містити елементи економічного характеру. Це — сімейні правовідносини. Вони виникають на основі ук­ладеного шлюбу, народження дітей чи іншого родства, усиновлення дітей, прийняття дітей на виховання. Ці стосунки за своїм змістом дуже близькі до цивільних і по суті є такими. Однак вони мають особливості, які дають підстави виділити їх в окрему сферу, а норми, що їх регулюють, — в окрему галузь права — сімейне право.

Таким чином, сімейне право — це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та такі, що ґрунтуються на них, майнові відносини людей, які виникають на основі шлюбу, сім’ї, родства, усиновлення, прийняття дітей на виховання.

Сімейні правовідносини — це насамперед особисті немайнові відносини. Так, шлюбні відносини — це подружні стосунки взаємної поваги, любові, моральної підтримки, на основі яких виникають майнові права і обов’язки подружжя. Або батьківство — це передусім кровний і духовний зв’язок батька з дитиною, його піклування про неї, виховання тощо, а на їх основі виникає обов’язок щодо утримання цієї дитини до досягнення повноліття.

Сімейні відносини виникають лише між громадянами на підставі конкретних юридичних фактів. Юридичні ж особи взагалі не є суб’єктами сімейного права. Ці відносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, основним з яких є Сімейний кодекс України. Істотний вплив на них мають норми етики, моралі, звичаї та традиції.

Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а також деякі майнові відносини між іншими членами сім’ї. Але сімейне право не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.

Сімейні правовідносини — це передусім стосунки між членами сім’ї. Поняття сім’ї розглядається багатьма науками: філософією, соціологією, психологією та ін. Щодо права, то єдиного визначення сім’ї для всієї правової системи України раніше не існувало, оскільки воно не визначалося на законодавчому рівні.

У Сімейному кодексі України зазначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім’ї має й одинока особа. Право на створення сім’ї має особа, яка досягла шлюбного віку. Сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Подружжя вважаються сім’єю і тоді, коли вони у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сімейне право України ґрунтується на певних принципах, відповідно до яких воно впливає на суспільні відносини:

неприпустимість свавільного втручання будь-кого у сімейні справи та повага до сімейного життя: навіть правом сімейні відносини регулюються лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з погляду інтересів їх учасників та інтересів суспільства;

одношлюбність (моногамія): будь-яка особа може одночасно перебувати тільки в одному шлюбі;

свобода шлюбу і добровільності укладення шлюбу: укладення шлюбу і вибір дружини або чоловіка здійснюється довільно, за власним бажанням; держава захищає право на вільний вибір дружини або чоловіка;

свобода розірвання шлюбу: ніхто не вправі примусити особу перебувати у шлюбі проти її волі; якщо продовження подружнього життя стало неможливим, подружжя вправі розірвати шлюб у встановленому порядку;

повна рівність чоловіка і жінки в особистих і майнових правах і обов’язках у шлюбі та сім’ї;

максимально можливе врахування інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї;

пріоритет сімейного виховання дітей: цей принцип ґрунтується на положеннях Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.01 та міжнародно-правових актів щодо захисту прав дітей про те, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення; тому перевага завжди повинна надаватися сімейним формам виховання дітей;

матеріальна підтримка членів сім’ї, які потребують матеріальної допомоги: закон встановлює аліментні зобов’язання — батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків; подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного у разі потреби, а за відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право одержувати утримання від іншого з подружжя в примусовому порядку, якщо останній спроможний його надати, та ін.

Джерелами сімейного права є офіційні форми вираження правових норм, які у сукупності складають сімейне право. Основними джерелами сімейного права України є Конституція України, що визначає основні засади всієї правової системи держави, та Сімейний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 10.01.02.

Сімейний кодекс України (2002 р.) визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів тощо. Він регулює сімейні відносини з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї, побудови сімейних стосунків на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі сімейні правовідносини. Це — норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб’єкти сімейних правовідносин тощо. Особлива частина регулює визначені різновиди сімейних відносин: порядок укладення і припинення шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя, особисті і майнові правовідносини батьків і дітей, усиновлення, опіку та піклування над дітьми і т. ін.

До джерел сімейного права України слід віднести ряд законів і підзаконних нормативно-правових актів, які повністю або частково регулюють сімейні відносини: Цивільний кодекс України, Закони України: «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про охорону дитинства» , «Про попередження насильства в сім’ї» . Джерелами сімейного права є також міжнародно-правові акти: Загальна декларація прав людини, Міжнарод­ний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції ООН про права дитини, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах та ін.

Відповідно до положень нового Сімейного кодексу джерелом сімейного права може бути і звичай. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Звичай не повинен суперечити вимогам Сімейного кодексу України, інших законів чи моральним засадам суспільства.

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати свої сімейні відносини за допомогою договору (за домовленістю). Положення такого договору не повин­ні суперечити вимогам законів і моральним засадам суспільства.

Особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Договір може укладатися ними лише щодо тих відносин, які не врегульовані Сімейним кодексом України. Він є обов’язковим до виконання, якщо не суперечить вимогам законів України та моральним засадам суспільства.

Розвиток сімейного законодавства, його вдосконалення, підтримка сім’ї є предметом постійної уваги з боку держави. Так, Верховною Радою України схвалено Концепцію державної сімейної політики. У цьому документі підкреслюється, що в усьому світі сім’я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і виступає могутнім фактором формування демографічного потенціалу.

В Україні сьогодні сім’я змушена стримувати потреби особистості в материнстві і батьківстві; дедалі більше сімей обирають бездітність або відкладають народження дітей; знижується народжуваність і зростає смертність населення; погіршується здоров’я дорослих і дітей, скорочується середня тривалість життя. Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а також від соціально-демографічного складу — кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім’ї, їх освітнього та професійного рівня тощо.

Найбільш уразливими є сім’ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім’ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько; сім’ї з дітьми-інвалідами; сім’ї людей похилого віку; сім’ї, в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім’ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічний стан сім’ї. Більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні негаразди, обмеженість батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і відпочинок.

Відповідно до Конституції сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виходячи з потреби створення належних умов для життєдіяльності сім’ї в Україні загдана Концепція визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім’ї, передбачає здійснення цілісної системи заходів з максимальним урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, всього того, що покликане зробити життя суспільства, кожної окремої сім’ї повноправним та ефективним.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *